vope

Поїхали ми у відпустку, якщо її такою можна назвати, в домінікани. Власне оцей процес "поїхали" чуть і опишу. Аеропорт, 4та ранку, ми такі білі білі з одним чемоданом і купа мексоподібних домініканців в черзі на реєстрацію. В кожного по 5 сумок-мішків, прямо там же їх і перепаковують туди сюди, шоб якось зрівноважити то все діло. В нас все як завжди - недоумєніє реєструйочого інспектора, яким це чином в дітей немає паспорта, а натомість вони всі разом з мамою. Цей раз тьотя навіть переплюнула всіх попередніх, роздумуючи чи це може так дешевше. Но коли діло доходить до менегера, то все діє згідно правила неопісуємо крутого сітіо: "начальніка больше знаєт - больше дєнєг палучаєт" і врезультаті ми успішно проходим паспортний контроль.

Сіли. Недаром джетблу всім травить, що в них багато місця на ноги, в них дісно так і є. Но їсти не дають, навушники по 2 бакса, якщо хтось хоче дивитися шось інше крім їх трьох роліків - прошу дуже, сунь кредитку куда треба і буде тобі щастя.
Більшу частину польоту все було стандартно. Но бличже до приземлення якось незвично почало трусити. Спочатку ніхто ніби й незважав. Ми десь в сірих хамарах, літак трусить непадецьки, все типу нормально. Потім в якийсь момент мені здалося, шо екран, в який я втикаю, різко разом зі мною дьорнувся вниз. Причому відать задалося не мені одному :). Веселі мекси заворушилися. Почали всі голосно шушукатися, а літак ше більше дьоргатися. Хто бачив лост - то шось подібне. Реально весело було тікі малому Андрію. В якийсь момент настала сцена вільного падіння :). Всі дружньо, як на американських гірках пищали оооооооооуууууууууу, а я здається пищав оооооуубляяяяяяяя. Недовго, секунди з дві, но так гарно синхронно і так ніби то тривало все життя. Неопісуємо короче. Може це якась там повітряна яма, може ше шо, но я так літав вперше. Зразу сказав жоні, що всі наступні подорожі тільки на машині і побарабану, що там каже статистика. Після американських гірок, голос подав пілот і так весело вибачився за тряску, сказав що все під контролем і по плану мало б попустити за хвилину. Довга хивилина мого життя. Вилетіли з хмар, побачили землю, розслабилися. Як тільки доторкнулися до посадкової смуги - гора синхронних аплодисментів. Старший стюард бере мікрофон і каже "ноу ноу, зет воз тоталі інаксептибл" - подвійна гора синхронних аплодисментів. Стюард: "сенк ю сенк ю. велкам ту маямі..." - потрійна гора аплодисментів за прикол.

Дальше все по плану: 10 баксів за тур карту, українцям візи не треба, паспортний контроль, напряги шо всі 3є в одному паспорті, чемодани і домініканське "файналі ю а хір". На цьому пригоди не закінчилися, бо, як виявилося, до готелю довоз 2 години. Попри те, що кругом ніщіта і багато сміття, дорога виявилася нормальна. Тільки вот куча чувачків на мотоциклах, їздить хто як хоче, перевозить хто шо хоче і вопчем одному з них випав нам під колеса здоровий газовий балон з рук. Нащастя наш воділа виявився бдітельний :). Дослова, панянка, яка їхала з нами, сказала, що ще має бути шось третє. Ворона. Для нас воно настало через день - всі тотально спеклися.

В южном Лос-Анжелесе четырехэтажный дом был охвачен пламенем и сгорел дотла. На первом этаже жила нигерийская семья из 6 человек, занимавшаяся подделкой чеков. Вся семья погибла. Группа из семи нелегальных иммигрантов, исламистов из Кении, сумевших обмануть муниципальных работников и получавших социальную помощь, жила на втором этаже. Все они погибли. Шесть членов латино-американской шайки, занимавших третий этаж, тоже погибли. Из жильцов дома в живых осталась лишь семейная пара белых, занимавшая четвертый этаж. Правозащитники были возмущены этим фактом и вылетели в Лос-Анжелес на встречу с начальником местной пожарно-спасательной службы, где в резкой форме потребовали ответа, каким образом все черные,мусульмане и латиноамериканцы погибли и лишь белая пара осталась в живых ? Ответ начальника пожарных был краток: "Потому что они были на работе"...." 

Прелюдія:
Всю свою мізерну кар'єру я працював в канторах, в яких бізнес полягав в тому, щоб девелопати софт. Чи то новий, чи то супорт, чи то розгрібання якогось там ще одно гавна - но всеодно це то, до чого зводиться бізнес. І це насправді дуже круто.
Зараз я працюю в конторі, де бізнес полягає в зовсім іншому і па всєй відімості бізнес строго переконаний, шо ІТ йому щось винен. Як би там вони не охали і не ахалали, і скільки би брехні не лили на всілякіх там глобал мітінгах - в кінцевому випадку все зводиться до того, что ти должен і ти ніхто, порівняно з усіма оцими красивими високооплачуваними звіздунами.
Так вот вчора був фан у вигляді тімбілдінга, но як виявилося, не для всіх. Спочатку чота вони там всі дуже спішили, шушукалися і так далі, а потім типу опа! і в офісі пустота. Тільки клятий шум вентиляційної системи і люмінісцентних ламп (так як вікна відгороджені стінами, за якіими сидять невіпацца нівякі двері круті дяді), крізь який тільки інколи проскаує звук клацаючих кнопок клавіатур двох "негрів" з україни і двох інших негрів, в буквальному розумінні цього слова, з куа тіму. В якийсь момент стало незвично, що якось так ніхто не ходить перед очима, ніхто не шумить, ніхто тебе не дьоргає і не просить шось зробити і ніхто не кидає дибільні нікому не потрібні умняки... Як виявилося більшість пішла на тімбілдінг серед білого дня у вигляді гри бейзбольної команди янкііз проти іншої якоїсь бейзбольної команди. І цей мажорно-неопісуємо крутой жест полягав типу у подяці самого головного дяді цео для всіх решту самих головних і не дуже дядь і тьоть, почесних працівників даної контори...

Я ненавиджу то все. Мене більше перло підривати всіх бажаючих, яких назбирувалося доволі багато, і робити з ними будь шо шо нам в даний конкретний момент було до вподоби. Мабуть треба спробувати якийсь інший американський бізнес :).

Ну і власне розвязка:
Незнаю чи то випадково, чи то так мало бути, але після того як там всі гарно повеселилися, через відбувся новий реліз, туда сюда і проц головної прод бази жарився аж свистів. Грядущий топ-10 порталів світу загинався разом з усім його бізнесом. І все як завжди звелося до простих львівських хлопців, яким врезультаті нічого не засвітить, бо як тільки вони трохи "розслабили"  базу , то зразу один крутой дядя зарепортав іншому крутому дяді сакцес (і зразу появилася причина для наступного "тімбілдінга")... Знову ж таки, я ненавиджу то все!

Червона рука пролетаріату:

[3:04:35 PM] xxx: пятов крутой
[3:05:04 PM] yyy: superkrutoj
[3:19:48 PM] xxx: оце блін пятов всосав, я в шоці
[3:19:52 PM] xxx: як школярів бля
[3:20:00 PM] yyy: nu pjatov megamudak
[3:20:08 PM] xxx: )))) [3:05:04 PM] yyy: superkrutoj
[3:20:48 PM] yyy: nu vin superkrutoj megamudak
 

Вчора старшенькому стукнуло 6, відповідно 2 дні "гуляєм". Це перше його свято, яке обходиться без усіх знайомих "студіків" і просто друзів сімї, а тому ми намагалися компенсувати це якось всіма можливими і не можливими способами.

Чомусь в моєму розумінні 6 років це якийсь переломний вік, можливо тому, що я з цього моменту маю більш менш цілісні спогади зі свого дитинства. Зявляються вже чітко окреслені обов'язки, наприклад ходити до школи, і відповідно дальше, з кожним роком вони тільки накопичуються: уроки, домашні завдання, екзамени, робота, сімя, діти...

Вованчик був студентською дитиною: спочатку відвідував (в животі) пари різних видів математики, потім їздив на захист диплому (де нєрвно курив зі мною під стінами універу поки маму штурмили на захисті) і випускний. Через це в нього було багато старших друзів. Якраз до його народження я вперше отримав зп, що дозволило нам бути пролохотроненим при виписці з роддому. Ми жили в малосімейці, де толком не було опаленням, через шо він дуууже верещав, коли ми його вперше купали. В нас не було машини тому він дуже був здивований вперше побачити маршрутку і йому дууже це не сподобалося :). Зуби в 3 місяці, вперше підвищення температури під 40, ходіння на пальчиках, їзда на 2х-колісному велосипеді, лікування карієсу, садки, водіння авто, юзання віндовса... багато було челенджів за цих 6 років. Колись я спокійно міг його колисати годинами і садити кілька разів напротязі ночі на горшок (оскільки він був заядлим сикуном). Зараз він мене може "завести з пів оберта", дружина взагалі каже, що я тепер не усміхаюся і роблю багато поганих штук, но попри це все він кожен вечір хоче щоб я лягав спати біля нього, домовляється щоб я його розбудив, коли буду посеред ночі вставати працювати і щоб обовязково йому сказав "па-па", коли буду йти на роботу...

Пів ночі ми з його мамою робили йому поїзд - по вагону на кожен рік, скаладали подарунки на купку і зранку співали "хеппі бездей", щоб він відчував свято і він таки його здається відчув бо вже 2 дні не можна відірвати від Wii консолі :).

( Порівняльна характеристика і фоточки: )

І поруч з оцим ще кілька витягів з правил дорожнього руху:

Aggressive driving and road rage leads to revoked or suspended driver licenses, difficulties between family members and friends, loss of employment, and significant legal problems.
...

New York is a "primary enforcement" state. A law enforcement officer can stop you and issue a traffic ticket just for failure to wear a seat belt or to make sure child passengers are properly buckled up or in safety seats.

Підписався я якось на чісто американську фішечку: реєструєшся на сайті, платиш гріші і кажеш "хочу грати в сокер", а сайт тобі за твої гроші (і за гроші ще кучі інших людей таких як ти) зобовязується організувати команду, турнір, футболки, сказати де і коли треба грати ну і всьо таке. Тіпа круто. Вчора прийшов розклад, команда i всі понти, но саме цікаве, шо в команді 6 тьоток :). Останній раз з тьотками в футбол я грав ще мабуть десь в школі, коли вони зовсім тьотками ше не були. Чекаєм неділі.

Тут хтось регулярно курить траву. Швидше за все в іншому офісі, але до нас з вентиляції затягує і дууже смердить. Таке враження шо всі! (босси, не боси, прибиральниці і тд) всі крім мене, знають запах диму трави, бо кожен хто занюхав, приходив усміхався і питав хто тута курить. Паляться бамбуси :)